Віта
Улюбленець публіки, енергійний та позитивний Ігор Пелих загинув в автокатастрофі на піку своєї кар’єри, 2009-го.
На той час його синові Івану було лише 7 років. Хлопчик з дитинства мріяв піти стопами батька і успішно йшов назустріч мрії, щоправда, на відміну від зоряного Пелиха-старшого, Іван вважав за краще перебувати по інший бік об’єктива. Хлопець вступив на режисерський факультет університету мистецтв імені Карпенка-Карого, проте його плани перервало 24 лютого 2022 року.
Сім’я Івана виїхала до Дрогобича, а сам Іван одразу ж повернувся до Києва і зателефонував бригаді ТРО, яка закликала до ФБ передати їй дрони, або приєднуватися до них, якщо сам можеш керувати «пташкою». Стріляти з автомата я не вмію, а керувати дроном вмію. Прийшов на їхню базу (телефоном, зрозуміло, ніхто не відповідав) і кажу, що хочу приєднатися. Запитують: «Бойовий досвід є?» – «Ні» – «Рядок служив?» — «Ні» — «Все, грай». Тоді говорю: «А я з дроном» — «Ага, тобі сюди». Так я потрапив спочатку до ТРО…», – розповів Пелих в інтерв’ю виданню «Український тиждень».
Після вигнання окупантів від Києва, юний захисник вирушив на службу з британською морською піхотою — знадобилося знання англійської мови. «Концентрація знань, яку британці дали протягом місяця навчання, просто неймовірна. Це не радянські дідусі, котрі тобі щось розповідають, а тобі їх не хочеться слухати. Там навпаки: заняття вже закінчилося, а ти до них сам біжиш і питаєш: як це робиться, як це», – ділиться спогадами спецназівець.
Згодом Іван став служити у багатонаціональній роті, у складі якої були і грузини, і білоруси, і американці, і канадці, і навіть тайванець. «Білоруси та грузини на цю тему кажуть: «Після перемоги ви до нас, так? Хто там перший у черзі? До Грузії поїдемо, чи до Білорусі? А коли на Тайвані почнеться, доведеться посунутись. Поїдемо до Тайваню», – розповідає про плани український захисник.
Незважаючи на молодий вік Іва Пелих, уже встиг пройти найгарячіші точки фронту російсько-української війни. «Особливого екшену в Лисичанську ми не мали. Ми сиділи під артою та чекали. Просто щоб там хтось був. Більше екшену було у Григорівці. Другого дня, коли ми з ранку почали літати, по нас запрацював танк. І спочатку це реально дуже незвично і стрімко, коли по тобі працює танк чи міномет. За 30 метрів хату буквально рознесло на шматки. Ти сидиш або в окопі, або в підвалі, або якщо не пощастило, в якомусь яру. У будь-якому заглибленні, яке може бути … », — описує боєць.
На питання, що означає війна для молодого хлопця, Іван просто відповідає: «Це челендж. Треба це нарешті закінчити. Вже триста років намагаються закінчити і ніяк не виходить. Або ти продовжуєш традицію і просто робиш щось, щоб закінчити, або раптом тобі пощастить і ти таки закінчиш. Ось і намагаємось. Війна насправді ніфіга не гарна і романтична, як це часом здається з постів у фб. І кожна новина про сіль, що успішно звільнилася, під час контрнаступу насправді дається ціною, яку поки не побудеш тут, напевно, ніколи і не усвідомлюєш…».
