GlazNews
Кожен з нас може бути їхнім голосом.
Рідні та близькі полонених Росією захисників “Азовсталі” закликають всіх небайдужих приєднуватись до акції в підтримку полонених, які в різних містах України відбуваються щосуботи та щонеділі. Мама 24-річного Артема, Тетяна Вишняк, одна з перших, хто почав організовувати подібні акції.
Мама Таня, яка чекає на повернення сина-азовця з полону
Щоранку з понеділка по п’ятницю Тетяна Вишняк з картонним плакатом приїжджає з Броварів під Офіс президента.
“Я буду стоять поки вони не вийдуть”
Тут її називають мама Таня. Разом з іншими мамами полонених азовців цю безстрокову акцію вони влаштували з однією метою.
“Хлопці в нелюдських умовах захищали Маріуполь, вже третій рік полону, але саме влада з нами не зустрілась жодного разу. Я хочу, щоб вийшов або президент або пан Єрмак”
Її син Артем в полоні з середини травня 2022-го. Саме тоді захисники Маріуполя вийшли, як тоді казали, в почесний полон на три-чотири місяці. Але більшість з них в російських тюрмах досі. Зокрема, Артема не просто росіяни тримають у в’язниці. Його засудили до 22 років за ґратами.
“Моїй дитині 21 рік був, коли він захищав Маріуполь, і йому дали за це 22 роки. Вони типу розрушили будинок, жертв нема. Але 22 роки”
Виходити з плакатами, щоб нагадувати суспільству про полон азовців, мама Таня почала чи не з перших днів, як захисники Азовсталі опинились в російських буцегарнях. Третій рік вона ходить по посольствах різних країн і пише листи представникам української влади.
“Всі заходи, все, що можна, я всюди приймаю участь”
А ще на руці набила собі тату.
“Мій син – моє життя”
В кімнаті сина збирає для нього подарунки і атрибути його підрозділу. І кожен день чекає на обміни.
“Я без нього жити не можу, він у мене один-єдиний, я його дійсно дуже сильно люблю, не буде його – не буде мене, я без нього не буду”
Щонеділі Тетяна з чоловіком Ставром виходять на акції в різних районах столиці. Тут маму Таню знають чи не всі. А в Києві такі акції налічують до двох тисяч людей. І навіть попри таку підтримку, Ставр Тетяну на цей захід саму не відпускає. Каже, йому важливо бути поруч з дружиною, і важливо, коли син повернеться з полону, показати, що за нього вони боролись разом.
“Я буду чекати його кожного дня, кожну хвилин… Мій син, йому не буде соромно за мене, що ми не здалися”
