Віта
Аліна та Михайло Мовчани — закоханна українська пара, яка мріяла про довге щасливе подружнє життя, але 24 лютого 2022 року назавжди змінило їхні спільні плани.
Хлопець з дівчиною були знайомі давно, адже Аліна товаришувала з його старшою сестрою Ольгою, а іскра між ними спалахнула на дні народження. З того моменту закоханні не розлучалися, аж до поки не розпачалося повномасштабне вторгнення.
“У нас там проскочила іскорка. Я дізнаюся, що він має їхати через декілька днів у зону АТО. Але ми три місяці спілкуємося кожного дня, зідзвонюємося по відео і розуміємо, що одне без одного вже не можемо. Він мені сказав: “Все, тепер я тебе точно нікуди не проґавлю”. Він приїжджає – і ми вирішуємо, що будемо разом жити. Все було так класно, як ми мріяли”, – пригадала дружина війсьвослужбовця.
В перші дні війни Михайло був одним із перших, хто став на захист рідної землі. Він проходив навчання у Вінницькій військовій частині, але завжди рвався на передову. Однак 14-го липня 2022 року у Вінниці стався приліт в клініку «Нейромед», де загинула його двоюрідна сестра.
“Під час ракетного обстрілу 14-го липня 2022 року у нас на площі Перемоги працювала його двоюрідна сестра в клініці “Нейромед”, де і загинула під час цього обстрілу. Згоріла живцем. 24 роки, Катерина Гула. Був жахливий день. Його не відпускали. Ми всі її шукали”, – розповіла Аліна.
Згодом його із хлопцями направили на Донецький напрямок, де більше трьох місяців він із побратимами перебував на «нульовій» зоні. На початку 2023 року військовослужбовця відпустили додому аби той підлікувався і продовжив свою службу на Київщині. Через деякий час він повернувся додому та освідчився для Аліни.
“Я пам’ятаю, як зараз. Така передісторія. 8 березня я брала участь у розіграші на фотосесію, але не перемогла. Тут він приїжджає, вже спить ввечері. І пише мені ця дівчинка: “Вітаю, ви виграли фотосесію та образ від мене”. Я ще здивувалася, як це. Питаю, чи можна з хлопцем, бо приїхав якраз. 19 березня ми йдемо на фотосесію. Міша в формі, фоткаємося, все класно. Фотограф каже: “Я тебе трохи саму сфотографую на сходах, давай трохи вище”. Я піднімаюся, розвертаюся і бачу: Міша стоїть із букетом. Це був такий щасливий момент. Він стає на коліно і питає, чи я вийду за нього. Каже, що я стала йому така рідна”, — розповідає Аліна зі сльозами на очах.
23 березня пара нарешті стала офіційно чоловік та дружина, а вже через два дні хлопець знову повернувся на фронт. У травні їх з підрозділом відправили на Запорізький напрямок і вони знову тривалий час перебували на «нулі». Остання їхя розмова була 3 серпня. Міша загинув під час виконання бойового завдання — росіяни направили на них дрон, який і влучив у нього та ще трьох побратимів.
«Прокинулася вночі від того, що мені телефонує його сестра. Вона плаче, не можу зрозуміти, що каже. А в думках тільки: “Боже, Олю, скажи тільки, що Міша 300, 300, але не 200”. І вона мені просто каже: “Аліна, наш Міша 200”. У цей момент у мене просто, як-то кажуть, життя зупинилося. Я йому тоді пишу смски. Вірю, що він прочитає чи напише і скаже, що ні, це не я”, – зізналася Аліна.
Вдома на військового завжди чекатимуть мама, дружина та дві сестри. Дружина створила петицію аби для Михайла посмертно присвоїли звання Героя України.
